21 квітня 2019 року Володимир Зеленський переміг у 2 турі виборів президента України. За нього проголосували понад 73% виборців. За 2 роки главі держави ще не вдалось виконати всіх обіцянок, однак, він досі лідирує у президентських рейтингах.
Це і не тільки в ефірі програми “Між іншим” на 24 каналі обговорили журналіст Дмитро Гнап та представник української делегації на мінських переговорах Денис Казанський. Окрім цього, політичний оглядач Володимир Фесенко прокоментував останні санкції РНБО.
Дмитро Гнап: Володимир Зеленський досі залишається політиком, який би переміг на президентських виборах, якби вони відбулись у найближчий період. Чому так сталося? Можливо, тому що все ж таки він навіть через 2 роки залишився не таким, як всі українські політики, він зберіг образ “свого хлопця” для більшості українських виборців.
Денис Казанський: Я думаю, тут 2 причини. Насамперед частина чи більша частина тих обіцянок, які роздавали спершу президент Зеленський, а потім його партія “Слуга народу” були досить абстрактними. І ми не можемо сказати, що їх не виконали. Бо ж ніхто не казав, кого саме будуть саджати або що саме саджати, можливо, мовилось про картоплю, зерно, аби отримувати великі врожаї та експортувати аграрну продукцію, це все відбувається фактично.
А якщо серйозно, то чому таке ставлення? Тому що дійсно, окрім Зеленського усі інші політики – це політики старої формації. Тобто нових конкурентів за цей час у президента не з’явилось. А старі політики, які по 15 – 20 років у політиці, настільки набридли електорату, що він не хоче до них повертатись.
Володимир Фесенко: В чому тут парадокс і проблема для нас і для Зеленського – ми гарно починаємо, а потім відбувається блокування чи гальмування. Це вже було у його попередників, просто у Зеленського це більш контрастно. Це, на жаль, традиційна проблема. Вона пов’язана з інституціями.
В чому також парадокс Зеленського – він психологічно схильний до таких рішучих швидких дій, він не хоче чекати, де не треба чекати. Там, де це можна, от як зі санкціями, або коли був турборежим, коли деякі рішення можна було швидко ухвалювати, він намагався це робити. Але не можна всі рішення так ухвалювати, бо, наприклад, економічний розвиток одночасними швидкими рішення не забезпечиш.
Тут потрібні системні послідовні дії, от саме системності і послідовності, зокрема в кадровій політиці, не вистачає. Там є нормальні, правильні рішення, а є й явні помилки, сумнівні рішення, як, наприклад, з Татаровим. Тому роботу над помилками треба зробити і треба все ж таки надати команді і своїй діяльності більше системності і послідовності. Думаю, це головний резерв.