Ніхто особливо не здивується, якщо женевський саміт виявиться єдиною зустріччю Байдена і Путіна, а світ невдовзі стане свідком нового витка конфліктності.
Довгоочікуваний президентський саміт США-РФ у швейцарській Женеві позаду. Джо Байден, вже в якості президента Америки, провів свої перші переговори з Володимиром Путіним. “Зради” чи “перемоги” не сталося. Байден подарував Путіну сонцезахисні окуляри та скульптуру кришталевого бізона, який є символом могутності та гідності Америки. Путін подарував Байдену письмовий набір “Москва” з хохломським розписом.
Здається, що слова про “вбивцю”, що пролунали з вуст Байдена на адресу Путіна заочно, зняті з порядку денного. Сторінку взаємних образ Москва та Вашингтон перегорнули. Хазяїн Кремля сказав, що пояснення президента США щодо цього його влаштували.
Ну а єдине, чого вдалося досягти, – повернути послів США та РФ до роботи в країнах призначення. Ну і домовилися почати консультації щодо кібербезпеки. Перекладаючи простою мовою – домовилися домовлятися. Щодо решти питань, враховуючи Україну, жодного прогресу. Байден чітко сказав, що відстоюватиме наш суверенітет і територіальну цілісність. Путін вкотре продемонстрував, що не може змиритися з курсом України на вступ до НАТО.
Гра на публіку
Історичною першу зустріч Джо Байдена з Володимиром Путіним у Женеві на старовинній віллі La Grange 18 ст. назвати навряд чи можна. Та й тривала вона на годину менше запланованого – чотири години замість п’яти. Напевно тому, що Путін не запізнився, що доволі рідкісне явище.
Звичайно, такі саміти на найвищому рівні – це не експромт. Вони ретельно готуються командами обох країн протягом кількох місяців. Проте відсутність чіткого порядку денного такого важливого саміту за декілька днів до його безпосереднього проведення натякала на те, що результатів очікувати марно.
Так і сталося. Кожен залишився на своїх позиціях. Так, на публіку заради гарних фото Байден та Путін потисли один одному руки (причому Байден простягнув руку Путіну першим), і не раз, а перед початком перемовин у вузькому колі щиро посміхалися. Проте тривало це недовго, поки служба безпеки російського президента силою не виштовхала американських журналістів пулу Білого дому. Декого навіть повалили на землю.
У цей самий час американські журналісти, яких не встигла виштовхати охорона Путіна, намагалися докричатися до Байдена, запитуючи, чи може він довіряти Путіну. І американський президент начебто схвально кивнув. Проте пізніше Білий дім заперечив, що Байден кивав у відповідь саме на це питання.
Путін отримав бажане
Із самого ранку середи, 16 червня, російська преса подавала Женевський саміт, як вінець перемоги Кремля. І не дивно, бо саме Байден запропонував Путіну зустрітися. Хоча хто, як не Україна, знає, яка справжня причина саміту: на тлі найбільшого від 2014 року скупчення російських військ біля українських кордонів Байден першим подзвонив Путіну та запропонував зустрітися.
Американська преса також із подивом писала про підвищення Байденом статусу Москви, бо під час протокольної зйомки американський президент сказав про зустріч “двох великих держав”. Безперечно, на Сполучені Штати та Росію покладена величезна відповідальність, бо вони володіють 90% ядерної зброї, якою можна повністю знищити світ декілька разів. На підсумковій пресконференції Байден висловив сподівання, що Путін не шукає нової “холодної війни”, але визнав, що президент РФ не готовий передати своє озброєння до музею.
Проте справжній конкурент і зростаюча загроза для Сполучених Штатів – це Китай. США – перша економіка світу. Росія навіть не входить до першої десятки світових економічних потуг. Як не дивно, але на підсумковій пресконференції Путін навіть не згадав про КНР.
За словами заступника виконавчого директора Ради зовнішньої політики “Українська призма” Сергія Герасимчука, росіяни роздули велику бульбашку щодо різних питань, аби мати поле для маневру і торгів.
“Такою бульбашкою була і тема Китаю. Проте і в Москві, і у Вашингтоні, і зрештою у Пекіні розуміють, що демонстрація стратегічного партнерства РФ-КНР є не більш ніж тактичним поєднанням інтересів, і повноцінного тандему Москва-Пекін годі й чекати. Так само Білому дому зрозуміло, що росіяни готові “торгувати” своєю роллю “стримувача” Китаю, однак інструментів стримування КНР Кремль не має. Китайська тема більше важить для розмов у форматі США-ЄС-Німеччина, а РФ тут лише дотичний гравець. Все як у тій приказці: “коня кують і жаба лапу підставляє”, – сказав в коментарі ТСН.ua Сергій Герасимчук.
Стара платівка Путіна
Зовсім не дивно, що важливою частиною перемовин президентів США та Росії була саме Україна. Проте досить дивно, що Путін знову згадав про “державний переворот” та Януковича, який втік. Про можливий вступ України до НАТО Путін сказав, що “тут немає чого обговорювати”. Хоча ще до початку перемовин із Байденом його прессекретар Дмитро Пєсков визнав, що Штати допускають членство Києва в Альянсі.
Ще дивнішим є те, що Путін цитував пункти Мінських домовленостей, зокрема про механізм передачі контролю над кордоном на Донбасі. Байден також згадав про Мінські домовленості, що США виклали своє бачення їх імплементації. І це не дуже хороший сигнал для української влади, яка воліла б взагалі відійти від Мінська – спадку Порошенка.
Путін досі мислить категоріями Ялтинської конференції 1945 року, коли Черчилль, Рузвельт та Сталін просто розкроїли світову мапу після Другої світової. Хазяїн Кремля вважає, що колишні республіки радянського табору мають залишитися у сфері інтересів Росії. Звичайно, що про жодний їх можливий вступ до НАТО та ЄС в голові Путіна не йдеться.
За словами першого заступника директора Центру “Нова Європа” Сергія Солодкого, підсумки женевської зустрічі виявилися надто передбачуваними – жодних вагомих результатів. Очевидно, що і в Вашингтоні, і в Москві ніхто не вірив у серйозні прориви. Були певні завдання-мінімум – і, складається враження, що їх досягли.
Експерт зауважує, що обидві сторони начебто задоволені бесідою, її тоном, проте навряд чи атмосферу можна записати в список суттєвих досягнень. Американський президент, схоже, вважає свою місію виконаною, оскільки США чесно виклали свої занепокоєння. Російський президент, вочевидь, щасливий: з ним нібито рахуються, він зміг вкотре скористатися міжнародним майданчиком, щоби повчити світ моралі і демократичним цінностям. Головне ж, що Путін вкотре показав, що він нічого не хоче і не захоче змінювати в своїх підходах як у міжнародних справах, так і всередині Росії.
“Дві сторони підтвердили, що про відновлення довіри в двосторонніх відносинах взагалі не йдеться. Йдеться лише про інтереси. Тема України, зрозуміло, обговорювалася. Позиція Путіна абсолютно незмінна. На жодні компромісні варіанти він не хоче йти. Важливо стежити за подальшим переговорним процесом. У Росії вміють розставляти дипломатичні пастки. Втім, і в США, і в Україні добре знають про ці “таланти” Москви. У попередні роки Росії все ж надовго не вистачало, аби замилювати очі західним державам – її постійно ловили на чергових провокаціях, втручання в справи західних країн. І це завершувалося новим циклом санкцій. Думаю, ніхто особливо не здивується, якщо женевська зустріч виявиться єдиною зустріччю президентів Байдена і Путіна, а ми невдовзі будемо свідками нового витка конфліктності”, – підсумовує Сергій Солодкий.