“Війни може не статися”. Вчора сталася подія, яка змусила мене видихнути”, – Дмитро Вовнянко

“Війни може не статися”. Вчора сталася подія, яка змусила мене видохнути. З’явився привід для стриманого оптимізму. Повномасштабного наступу з боку Росії може не статися. Мабуть треба побувати на фронті, аби збагнути неймовірно солодкий смак цих слів. Килимові бомбардування авіації… Наступ танкових колон – холодних і безжальних… Запах гарі і трупів… Гучний плач і рев від болі… Всього цього НЕ БУДЕ! Принаймні, вірогідність такого варіанту побільшала”, – пише блогер і журналіст Дмитро Вовнянко на своїй сторінці у соцмережі “Фейсбук”

“Що сталося? Речниця Білого дому Джен Псакі повідомила, що Білий дім більше не описує потенційне вторгнення Росії в Україну як «неминуче». Використовувати це слово тепер недоречно. «Ми припинили використовувати його, тому що я думаю, що це надіслало сигнал, який ми не збиралися надсилати, начебто ми знаємо, що президент Путін прийняв рішення». В перекладі з дипломатичної на українську це означає, що загроза не зникла – вона присутня вже 8 років. Але вірогідність наступу зменшилася.
Звісно, пані Псакі висловлює не свою думку, а думку всього Держдепу з Байденом на чолі. Я схильний їй вірити. І от чому.
Мені багато, до хрипоти довелося сперечатися з прихильниками тези «російської військової загрози нема» і треба визнати оперують вони певними фактами. Так, російські табори розміщують на немалій відстані від українських кордонів. Так, прямо на кордоні немає тої щільності військ яка потрібна для початку наступу, а концентрація потребує часу. Так, далеко не всі російські військові табори забиті військом на 100%. І так, після боїв під Луганськом, ДАП і Дебальцево, очевидно, обмеженими силами Україну не здолати, потрібна зібрати для навали практично всі ВС РФ. Проте.
Всі ці доводи діяли б у часи Другої Світової війни. Але не зараз, коли засоби перекидання військ в рази більш мобільні. Як ситуацію бачу я?
Росія весь цей час формувала потужний другий ешелон. Але впритул до кордонів, як це потрібно для вторгнення, армія РФ не висувалася. Власне, саме таке висування (а не перетин кордону танками) для всього світу було б сигналом – почалося вторгнення. І проблема в тому, що чи дасть Путін військам наказ рушити до кордону України, сказати точно не зможе навіть фаховий психіатр. Путін керується фантомними болями постімперського синдрому, а це емоції набагато сильніші за логіку. І от щойно відбулася подія, яка цілком могла спровокувати Путіна віддати наказ про наступ. Здогадаєтеся яка?
Повторю ще раз те, що вже раз писав. Ахілесова п’ята ЗСУ донедавна, це нестача протитанкових засобів, здатних зупинити наступ механізованих колон, і нестача засобів протиповітряної оборони від штурмової авіації. Так от щойно Захід масово передав Україні протитанкові комплекси «Нлоу», зенітні комплекси «Стінгер», додаткові «Джавеліни» і ще цілу низку номенклатури зброї. Тобто в один удар Захід закрив нам нашу проблему. Наразі нам передають гранатомети інших марок, а поляки готові надати ПЗРК «Гром».
Все. ЗСУ тепер цілком можуть відбитися. Так, у нас проблеми з вищим керівництвом країни. Натомість у нас класне командування ЗСУ, генерали Залужний і Шаптала як раз на своїх місцях. У нас чималий мобілізаційний резерв. Нарешті не виникло в українському суспільстві ніякої паніки, третина українців готові битися і це дуже багато, бо ЖОДНА армія світу не сягає більше 5% населення.
Іншими словами. В день коли стало відомо про передачу Україні «Нлоу» і «Стінгерів», Кремль постав перед вибором, або нападати зараз, або не нападати взагалі. У Штатах і Англії знали все це, і тому голосили. Але Кремль – не напав. І чим далі Кремль не нападає, тим більше шансів, що агресія Росії перетвориться для них на криваву бійню, порівняно з якою Чечня росіянам здаватиметься курортом. Така війна паршиво закінчиться для самого Кремля. Країни НАТО ризикнули – і відвели від нас загрозу.
Чи означає це, що можна розслабитися? Ні. Загроза не минула і не мине доки у нас в сусідах 1/6 частина суші з постімперським синдромом. Загроза просто дещо поменшала. Я бачу це так”.

Джерело