Після тривалої перерви українська та російська делегації проведуть очну зустріч у турецькому Стамбулі. Із чим до неї підійшли обидві сторони і яку роль у переговорах відіграє Туреччина – докладніше у матеріалі РБК-Україна.
Сьогодні у Стамбулі відбудеться перший за кілька тижнів очний раунд українсько-російських переговорів. Особливих надій на те, що він приведе хоч би до виведення військ агресора з України, звісно, немає. Але за підсумками раунду можна буде зробити деякі висновки щодо подальшої тактики Москви.
Спроба номер п’ять
Перша зустріч української та російської делегацій відбулася вже на п’ятий день вторгнення, 28 лютого. Як і два наступні раунди, 3 та 7 березня, вона відбулася на території Білорусі. Після цього сторони перейшли на онлайн-консультації. В Україні це пояснили тим, що наша делегація щоразу витрачає купу часу, щоб дістатися місця переговорів (а повітрям це зробити зі зрозумілих причин неможливо).
Крім того, 10 лютого у турецькій Анталії відбулася зустріч глав МЗС України та РФ Дмитра Кулеби та Сергія Лаврова, яка загалом завершилася безрезультатно. Кулеба підкреслив, що Лавров, як виявилося, не мав мандату на якісь дії, а сам Лавров після зустрічі виступив із надмірно абсурдними, навіть за російськими мірками, заявами – на кшталт того, що “Росія не нападала на Україну”.
Нинішня зустріч у Стамбулі, через місяць із невеликим після початку російської агресії, може бути більш конкретною. “Ця зустріч свідчить, що є необхідність уже говорити про щось більш предметно. Я сподіваюся, що в позиції російської сторони відбулися певні зміни, за тими моментами, які мають для нас принципове значення”, – сказав екс-міністр іноземних РБК-Україна справ Костянтин Грищенко.
За його словами, дистанційний формат спілкування сам собою ускладнює переговори. До того ж, за словами Грищенка, очікувана присутність у залі турецьких представників дозволить уникнути звичних для росіян способів спілкування.
Порядок денний переговорів невідомий. І Київ, і Москва воліють уникати особливої конкретики. Очевидно, може йтися про якесь “зближення позицій” щодо вимог і умов України, що висуваються агресорами. Принаймні президент Володимир Зеленський у своїх виступах часто говорить про необхідність “компромісу” – при цьому одразу застерігаючи, що про поступки з принципових питань, на кшталт територіальної цілісності країни, не може йти в принципі.
Крім того, у своєму інтерв’ю російським журналістам Зеленський сказав, що вимоги агресорів щодо “денацифікації” та “демілітаризації” України взагалі обговорювати не має наміру. Але можливий діалог щодо мови та нейтрального статусу України – за умови отримання залізобетонних гарантій безпеки.
У Кремлі про свої вимоги кажуть максимально заплутано. Різні спікери озвучують різні умови, наприклад, до третього тижня війни агресори набагато рідше стали згадувати “денацифікацію”, натомість почали розганяти історію про нібито наявність в Україні ядерної та іншої неконвенційної зброї.
Втім, напередодні переговорів у Стамбулі учасник російської делегації Володимир Мединський підтвердив: початковий список вимог країни-агресора досі є актуальним. У ньому визнання окупації Криму та донбаських псевдореспублік, і все ті ж “денацифікація” з “демілітаризацією”, які, за його словами, є найважливішими для Москви.
З політичних питань сторони очікувано “топчуться на місці”, сказав Мединський. Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков також заявив, що жодного просування в переговорах немає, і очікувати на швидку зустріч Володимира Зеленського та Володимира Путіна не варто. А саме на ній і можливі офіційні домовленості.
У свою чергу, глава МЗС Дмитро Кулеба заявив, що програмою-мінімум стамбульських переговорів буде вирішення гуманітарних питань, програмою-максимум – досягнення стійкого припинення вогню.
“Ми з цікавістю чекаємо на розмову двох делегацій, щоб побачити, чи приїдуть росіяни на ці переговори охоче реально про щось домовлятися, чи просто повторювати свої вимоги, які звучали від самого початку. Якщо ми побачимо, що настрій змінився, і вони готові Якщо це буде знову повторення їхніх пропагандистських штампів за зачиненими дверима, тоді роз’їдуться так само, як з’їхалися”, – заявив Кулеба.
Турецькі маневри
Найбільше оптимізму щодо мирних переговорів висловлює не Україна чи Росія, а країна, де вони відбуватимуться – Туреччина. Протягом березня турецькі топ-чиновники кілька разів виступали з обнадійливими коментарями.
А 25 березня особисто президент Реджеп Ердоган повідомив, що Україна та РФ близькі до консенсусу по чотирьох із шести спірних пунктів: про невступ до НАТО, гарантії безпеки, статус російської мови та роззброєння. Втім, Дмитро Кулеба оперативно виступив із заспокійливою заявою про те, що жодних домовленостей, зокрема щодо мови, не досягнуто.
Ердоган виявляв високу дипломатичну активність ще до вторгнення Росії в Україну, пропонуючи свої послуги як посередника у переговорах. З початком агресії Туреччина почала діяти ще інтенсивніше, причому займаючи виражену проактивну позицію. На відміну від інших країн Європи, яких Україні постійно доводиться підштовхувати до якихось рішучих дій.
Росія продовжує варварські обстріли українських міст під приводом “денацифікації” (фото: GettyImages)
Варто зазначити, що Туреччина в процесах, що відбуваються, може виступити не тільки як посередник, а й гарант безпеки, і ці ролі не варто плутати. Країною-посередником, що забезпечує майданчик для переговорів між конфліктуючими сторонами та веде їх модерацію, може бути порівняно невелика держава. Свіжий приклад – Об’єднані Арабські Емірати, які минулого року успішно посередничали у переговорах між Індією та Пакистаном, у результаті яких сторони погодилися дотримуватися умов перемир’я.
У разі агресії проти України функція посередника, безумовно, теж важлива. Але українська влада звертає особливу увагу на країни, які можуть стати гарантами нашої безпеки у разі відмови від курсу вступу до НАТО. Можлива аналогія – угода між Південною Кореєю та США про надання один одному військової та іншої допомоги у разі агресії проти когось із них. Українська ж влада хоче, щоб таких гарантів було кілька: постійні члени Ради безпеки ООН, а також Німеччина, Канада, Ізраїль та Туреччина.
Але питання про конкретні гарантії безпеки поки що, очевидно, не стоїть на порядку денному переговорів. І роль Туреччини поки що зводиться до посередництва.
Причому країна для цієї ролі добре личить. Туреччина – одна з дуже небагатьох держав, що зберігають нормальні відносини і з Україною, і з РФ. І цим відрізняється, наприклад, від Білорусі, яка є абсолютним сателітом РФ та співучасником агресії проти України. Тому в перенесенні переговорів у справді нейтральну Туреччину можна побачити невелику, нехай і символічну поступку з боку РФ.
В українсько-російській війні Анкара займає особливу позицію. З одного боку, продає нам безпілотники “Байрактар” – ефективну та майже легендарну зброю, якою українські сили знищують окупантів. З іншого боку – не приєднується до санкцій проти РФ і свідчить, що з Росією не можна “спалювати мости”.
При цьому Ердоган – впливовий геополітичний гравець, з яким Путіну мимоволі доводиться рахуватися. І якщо РФ піде на новий виток ескалації (наприклад, застосує проти України неконвенційну зброю), це буде виглядати плювком в обличчя турецькому президентові, який особисто увійшов до переговорного процесу.
Безпілотник “Байрактар” (фото: armyinform.com.ua)
При цьому Туреччина не втрачає нагоди промацати слабші позиції РФ, з чим можна пов’язувати недавнє загострення в Нагірному Карабаху. Користуючись тим, що Росії зараз не до Кавказу, Азербайджан розширив територію свого контролю в Нагірному Карабаху, звинувативши Вірменію в порушенні досягнутих у 2020 році мирних домовленостей.
У Москві спробували обуритися, але нарвалися на відсіч Баку, який у жорсткому тоні нагадав росіянам, що Нагірний Карабах є суверенною територією Азербайджану. При цьому навряд чи влада країни зважилася б на такий крок, не відчуваючи твердої підтримки з боку Туреччини – свого головного союзника.
Загалом, в українсько-російській війні Ердоган дуже хоче отримати лаври миротворця, що поки що не вдається, наприклад, французькому президенту Еммануелю Макрону.
“Країна, яка зможе допомогти вирішити найбільший конфлікт з часів Другої світової, стане найавторитетнішою у своєму регіоні як мінімум, отримає серйозний вплив і на глобальні процеси, а Ердоган якраз і хоче утвердити Туреччину як провідну державу”, – сказав РБК- Україна Костянтин Грищенко.
Щодо безпосередньо інтересів України, то після стамбульських переговорів може стати зрозуміло, чи готова РФ до якихось суттєвих поступок. Або просто використовує їх для затягування часу і накопичення сил для нової спроби наступу.
У будь-якому разі, навіть якщо якихось конкретних домовленостей щодо окремих пунктів буде досягнуто, варто пам’ятати, що в дипломатії працює правило: ні про що не домовлено, поки що не домовлено про все.