97 років тому дав дуба монстр. Страшнішої людини не можна було вигадати. Гітлер перед ним — невинне дитя. Але зараз не про це. Зараз про цікаві речі, яких хтось, можливо, не знав. Отже, з книги «ТАЄМНА ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ», що ми її готуємо до руку і автором якої маю честь бути.
«Від народження Ульянов-Ленін був моральною і фізичною потворою. За маленького зросту (у дорослому віці – 164 см) він мав непропорційно короткі ноги та великі торс і голову, тому до трьох років не навчився ходити – через зміщений центр ваги постійно падав, впадав у істерику й так лупив лобом об підлогу, що родичі боялися за його розум.
Страждав на гіперактивність, неконтрольовані напади люті та жорстокість:
«У його характері завжди було щось зле. Він чудово ладив з молодшим братом Дмитром, але часто доводив його до сліз» [9].
У більш дорослому віці соціопатія переросла у відхилення в психіці. Усі без винятку сучасники відзначають його безмежну брутальність, нетерпіння до інших, крім його власних, думок, замкнутість, зарозумілість і жорстокість, що переходила усі межі. Типовий психічний розлад, що називається нарсицизмом.
Найбільш вживаними словами, якими він характеризував товаришів, були «дурень», «ідіотик», «лайно», «субчик».
При цьому мав потворну зовнішність. Ось портрет Леніна, якому щойно виповнилося 25 років. Його надав один з колишніх соратників Олександр Миколайович Потрєсов:
«…був молодий лише за паспортом. На око ж йому можна було дати ніяк не менше сорока — тридцяти п’яти років. Зблякле обличчя, лисина на всю голову, що залишала лише мізерну рослинність на скронях, рідка рудувата борідка…» (там само).
За свідченнями його дружини – Н. К. Крупської та колишніх товаришів, Ленін страждав на напади головного болю, безсоння, депресивні кризи, які переростали у нарколепсію, котра могла продовжуватися тижнями. Потім вона змінювалася на маніакальні напади, що їх Крупська називала «лютими», на Ілліча сходив період бурхливої діяльності – «Володя впав у раж», — казала Крупська. Словом – «красень».
Освіту мав поверхневу. Заочник. Як юрист – цілковитий «нуль». Як теоретик марксизму та політекономії – «нуль». Плеханов та інші інтелектуали називали його «великим спрощувачем». Достатньо почитати його статті, написані важкою, сумбурною мовою.
Чи не єдиний теоретичний «труд» Леніна «Розвиток капіталізму в Росії» незаангажовані дослідники оцінюють «неоднозначно». Наприклад, біограф «пролетарського вождя», професор російської історії в Оксфорді Роберт Сервіс відзначає:
«Рецензій на книгу надійшло до образливого мало, переважно негативних. Навіть марксисти практично не помітили появи «Розвитку капіталізму в Росії» [10].
Таємниця такого ігнорування з боку марксистів проста: у ті часи подібної літератури виходили гори. І марксисти шукали передусім нові свіжі думки та ідеї. А головною ідеєю ленінської книги була банальна до оскомини «свіжа» думка: самодержавний лад в Росії застарів, в умовах капіталізму потрібна демократія. Це потім з цієї банальної компілятивної праці, причому доволі неоднозначної, пропаганда зробила «геніальний труд».
Закінчуючи портрет більшовицького вождя, аби до цього більше не повертатися, надам ще одну характеристику:
«Лікар Олександр Богданов, який одного часу був віце-лідером більшовиків, казав відомому Миколі Валентинову (Вольському): «Спостерігаючи протягом кількох років деякі реакції Леніна, я як лікар прийшов до переконання, що у Леніна бували іноді психічні стани з явними ознаками ненормальності» [11].
Не маючи друзів, Ленін оточував себе примітивними особами, які зазирали йому до рота й за своїми якостями були йому «до пари»…
Маєток (Леніна) «Горки» це надзвичайна розкіш. З бібліотекою, кінозалом, зимовим садом, оранжереями, цілим штатом слуг і трьома десятками охоронців. Це крім розкішної кремлівської квартири, нагадаю.
Лише сад та город в маєтку займали площу 5 гектарів. У саду, за яким під пильним оком охорони працювала ціла бригада садівників, було близько 500 яблунь, 300 вишень; у спеціальних ягідниках садівники доглядали 150 кущів чорної та більш ніж 60 кущів червоної смородини, 24 рядки малини, 26 – полуниці…
Город займав площу близько 3,5 десятин. Десятина – трохи більше гектару. Хтось може собі уявити майже 4 гектари самого лише городу?
У 1918 році (тобто, на час поселення тут подружжя Ульянових) на городі було висаджено 5 тисяч коренів помідорів, півтора гектари займала капуста, ще майже гектар – огірки, морква, кольорова капуста, цибуля.
Були в господарстві й 300 парникових рам – це щоб і взимку дорогоцінний організм вождя регулярно приймав в себе різноманітні вітаміни.
А нам про чай з моркви та сухарики торочать.
Персональні автівки радянських чиновників народ дотепно назвав «членовозами». Особистий «членовоз» Ленін добрав собі теж неабиякий. Це був украй дорогий «Delanay Billville», який раніше належав самому імператору Миколі ІІ.
Але не єдиним ним жив вождь. Був ще суперрозкішний французький «Turket Mery-28» 1915 року випуску. Збирався вручну і був по кишені лише найбагатшим людям світу. У кого його відібрали — історія замовчує.
Був знаменитий гоночний автомобіль Rolls Royce 40/50 Silver Ghost, який раніше належав одному з найбагатших людей Європи — мультимільйонеру Павлу Рябушинському. Вождь любив покататися з вітерцем. Не сам, звичайно, за кермом — для цього підбирали особливо перевірених майстрів водіння.
Мав вождь світового пролетаріату ще три автомашини для повсякденних робочих поїздок і заміських прогулянок. Трохи пізніше на особливе замовлення із самого центру тодішнього світового імперіалізму — Англії для Ілліча привезли броньований «Rolls Royce Silver Ghost», який коштував фантастичні на ті часи гроші — 3 тисячі фунтів стерлінгів. Це платня декана Лондонського університету за 12 років.
На початку 1921 року для Леніна в Англії придбали «Rolls-Royce Silver Ghost Continental». На Путиловскому заводі його за державний кошт переробили в напівгусеничні автосани на яких Ілліч «розсікав» оточуючими полями, релаксуючи таким чином від важких дум про світле майбутнє пролетаріату та рівність між людьми.
Дружина Леніна, Надія Костянтинівна Крупська мала, природно, власний автомобіль. І теж не якусь там швейну машину Зінгера на колесах, а потужний елітний «Rolls-Royce» з підігрівом салону. Він теж раніше належав імператорській родині.
Наймані писаки сімдесят років крапали жалісливі розповіді про те, як Ілліч голодував. Про окріп з сухарем або морквяний чайок. Брехня все це. Окропом вождь «ходоків» пригощав. А коли «ходоки» йшли собі геть — жер він від пуза, причому не сухарики, а найвишуканіші делікатеси…
У злодійському світі існує залізне правило: роби потрібних тобі людей спільниками. Вкрав сто рублів – дай спільникам тридцять або й половину. І тоді вони будуть тобі віддані й не «здадуть». У цілковитій відповідальності із законами кримінального світу діяли й комуністи.
«Заступник наркома фінансів С. Є. Чуцкаєв в автобіографії засвідчив: «З кінця 1919 р за спеціальним дорученням В. І. Леніна, «архітаємно» видав через МСПО (Московський союз споживчих товариств) продовольчий пайок 200 найбільш відповідальним фахівцям усіх відомств…» [51].
Звернемо увагу на оте «архітаємно» від Леніна. Чому таємно? Від кого таємно? Від пролетаріату. Щоб пролетаріат і надалі вірив у те, що Володимир Ілліч з товаришами комісарами страшенно голодні сидять в Кремлі. І це не одне й не два подібних доручення вождя. Взагалі Ленін полюбляв позначати подібні документи грифом «Архітаємно» або навіть «Архітаємно. Шифром».
Такими ось таємними видачами пайків, машин, конфіскованого у «буржуїв» одягу, квартир тощо комісари прив’язували до себе поплічників, робили їх своїми співучасниками. На кінець 1921 року кількість осіб, які «архітаємно» отримували пайки, сягнула 8 тисяч»…
Ну от… Якось так…
Алі нічого з цього він за собою в пекло не забрав, в тому числі й 75 мільйонів франків зі швейцарського банку…