“Багато хто критикує не дуже чітку позицію української влади щодо подій в Білорусі. Мовляв, у нас уникають конкретних формулювань, тоді як Литва, а точніше литовський Сейм, визнав Світлану Тіхановском президентом Білорусі. Однак, по-перше, Литва не воює з Російською Федерацією, а по-друге, вона є членом НАТО і Євросоюзу – природно, Литва може бути більш вільною в своїх висловах і заявах “, – пише у своєму блозі Тарас Загородній, передаються Патріоти України , и продолжает:
“Україна – в абсолютно іншому становищі. Перш за все, у нас 1100 км спільного кордону з Білоруссю, і ми розуміємо, в якому становищі знаходиться Білорусь, і що буде, якщо раптово на наших північних кордонах з’являться російські війська … Якщо враховувати вже ця обставина, то нинішня позиція президента Володимира Зеленського виглядає цілком адекватною.
Україні не варто втручатися в ситуацію і сваритися з Білоруссю. З багатьох причин. Хто б не був президентом Білорусі, нам не варто втручатися в її внутрішні справи.
Позиція України, до слова, багато в чому збігається з позицією Європейського Союзу, який навіть санкцій не ввів стосовно Лукашенка, білоруського МВС, спецслужб Білорусі та її ОМОНу.
Так, багато в нашій країні підтримують демократію і радіють тому, що в найближчому майбутньому може статися з Лукашенком. Однак у мене питання: а що буде після Лукашенко? А після Лукашенко буде не відомо що, тому що всі білоруські опозиційні кандидати на президентський пост орієнтовані на Росію. Яскравий приклад – Віктор Бабарика, який зараз перебуває у в’язниці, а, взагалі, є колишнім членом правління Газпромбанку.
Україна ж необхідно пам’ятати про інше: протягом усіх шести років війни з Російською Федерацією Лукашенко на словах підтримував Росію і голосував разом з нею в ООН, але де-факто був чи не єдиним військовим союзником України, який не кинув нас в самий “гарячий “момент.
По-перше, Лукашенко не припинив поставки дизельного палива в Україні. Наші танки ходили в тому числі на білоруському паливі, яке переробляється з російської нафти.
По-друге, на відміну від наших союзничкам, особливо європейських, які заборонили експорт в Україну товарів подвійного призначення і зброї, Лукашенко здійснював військово-технічне співробітництво з нашою країною, допомагав і допомагає модернізувати наше озброєння.
Наприклад, наш відомий протитанковий комплекс “Стугна” оснащений білоруської оптикою. Крім того, до нас ішли МАЗи і військові вантажівки. Де-факто саме Лукашенко передав нам технічну документацію на колісну базу для “Грім-2” – 6-колісні машини, які проводилися тільки в Росії, але два-три роки тому опинилися на харківському заводі, де їх почали збирати.
По-третє, Лукашенко, незважаючи на наявність окремих військових баз Росії на території Білорусії, не давав можливості їх використовувати проти України. По-четверте, Лукашенко досі так і не визнав Крим російським.
Україна, займаючи позицію щодо подій в Білорусі, повинна виходити з власних національних інтересів, продумуючи наперед, що може бути далі. Не можна бути впевненими, що новий керівник Білорусі – будь то Тіхановском або Бабарика – зможе ефективно протистояти тиску Російської Федерації. А Лукашенко при всіх його недоліках здатний контролювати всі ці процеси, особливо власні силові структури.
Виходячи з усього цього, позиція української влади, зокрема, Зеленського, щодо Білорусі – абсолютно адекватна, правильна і збігається з позицією, якої дотримуються наші західні союзники. Зауважте, адже ні США, ні Євросоюз прапорами і шашками не махають. Чому ж тоді Україна, будучи в такому важкому становищі і маючи спільний кордон з Білоруссю, повинна “лізти поперед батька в пекло”? Це було б просто нерозумно “.