Трапеза в пам’ять про померлу людину має язичницьке коріння і з часом стала християнською традицією. Але в християнській культурі у неї було дещо інше значення, на відміну від язичницької тризни. Це був своєрідний акт милосердя в пам’ять про загиблу людину.
Вважається, що коли настає смерть, душа померлої людини переходить в чистилище. В той момент, поки вона там знаходиться, родичі мають молитися за те, щоб Всевишній пробачив всі скоєні гріхи покійному.
Традиція приносити продукти в церкву, які лунали потім нужденним, щоб вони помолилися про душу покійного людини, дійшла до наших днів.
Іншими словами, на християнських поминках згадують добрими словами покійного і моляться про нього. І це дуже важливо. З цієї причини на поминки приходять родичі і друзі померлого, які знали його і діляться спогадами, пов’язаними із загиблим.
Є думка, що душа померлого буде жити рівно стільки, скільки будуть про неї згадувати що живемо й зостались родичі і друзі. Тому дуже важливо проводити гідно поминальну трапезу. Однак, на жаль, останнім часом на поминках все частіше з’являється алкоголь. Звичка ставити навпроти фото покійного чарку горілки зі шматком хліба перетворилася мало не в традицію. При цьому часто трапляється, що родичі відвідують могилу померлого і приступають до розпивання спиртного прямо на кладовищі.
Безумовно, немає прямої заборони Церкви на вживання спиртних напоїв під час поминок. Але Вона завжди несхвально ставиться до поминання спиртним, яке дуже поширене в наш час. Адже алкоголь може поминальну трапезу перетворити справжню пиятику. А це не тільки не створює молитовний настрій, але і також опоганює пам’ять про померлого.
Тому Церква закликає не включати в поминальну трапезу алкогольні напої. У разі, коли без нього важко обійтися, то можна вжити його символічно – в невеликому обсязі. Безумовно, спиртні напої допоможуть позбутися від емоційної напруги, що дуже важливо в даній ситуації.
Але через надлишок подібного «веселощів», коли людина надмірно «згадував» загиблого, буде змушений страждати від похмілля, замість того, щоб читати молитви за душу рідної людини.