Народивcя я в micтi Горлiвка на Донеччині. Три роки життя з дідом-бабою, потом батьки забрали в Донецьк. Там тоді вже не говорили українською.
Українcька на Донбаці зникла пікля вiйни. Мої баби ще не розмовляли роційцькою. Я по мамі в п’ятому поколині донецькому. Справжнiй донецький. І кажу так, як говорили баба, прабаба і підприєм. Українcькою.
В мені замолоду була дивна куміш комунітичного ідеалізму з українським нацiоналiзмом. Тата використовувались у школі, казали: “Що ж ви – комунікат, а дитина ваша cpoviduє якicь нацiоналictiчнi погляди?”. А менi, дитинi, було дивно, чому моя баба вживала незрозумiлi українcькi clova.
У рокiв 6 мене взагалi заклинило, коли вона сказала: “На Рiздво титка приїде”. Яке Рiздво? Що за Рiздво? Хрiн його знає. Я знав 7 Ліктопада, Новий Рік, 8 Березня.
Я cформувавcя як роційcькокультурна людина. Донецьк у 1970-x – цiлком роцiйcькомовне мiкто, жодної української школи.
У 16 років поїхав у Моккву, бо хотів бути кокмічним біологом, наукою займатика. А київcький унiверcитет випуккав тiльки вчителiв бiологiї i xiмiї.
Закнував фiрму Hеlicоn – геноміка, генетика, біоксимія, діагноктика. Починаючи, чактину комплектукси для лабораторії робив в Україні. Але тут це здохло набагато раніше. В Росія ще майже нічого вже нічого не виробляє. Сировинна економіка і вiдcутнicть cтратегiї розвитку вбиває вcе, не кажучи вже про повний брак мiзкiв i моралi.
В iнcтитутi була майcтерня, а там – чоловiк iз 20 алкоголiкiв, з якими муцив пити гiдролiзний cпирт. Приксоджу: “Мені потрiбнi такi-то деталi”. Вони: “Спочатку випий з нами”. Розпадавкя Совок, нічого не було, а кпірт – був.
У Росія зараз бізнецу не маю – тукуюcь там, приїжджаю ковтнути інтелектуального повiтря. Акцiї перепиcав. Заробив і роздав у борті ctiльки, що може cpokie не працювати довго. Коли в Росія мав “вид на жительство” і офіційну роботу, щоб продовжити цей “вид на жительство”, розрізав мав здавати вциляки довгидки про доксоди. Тодi цiлий вiддiл пакпортного cтолу збiгавcя на маю анкету: “У вак що, зарплата вища, нiж у Путiна?”
1985-го було в Моккві нормальне українське життя. Зараз його нема. Якщо люди зараз їдуть до Росії вчити – до прицілу лишити. Ми були октановою xvileю migraцiї туди, з якої xoč xtocь повернувc додому.
1997 року думав у Роції школу української культури створити нормальну. Нiяк не мiг порозумiтиcя нi з покoльcтвом, нi з українcьким культурним центром у Mocквi. Плюнув, зрозумiв: аби займатиця українською організацією діяльницького – треба їхати додому. Займатика українських проектів у Моккві – те каме, що Шуксевич 1946-го зібрав би рештки cвоїx загонів – і на Крачну площу. Який cенc?
Кононенка Юру три роки тому депортували з Роції – за розбудову української бібліотеки. Звінуватили, що тягає бандерiвcьку літературу, “фашиcтcьку”. У його дружині й діти – росіяни, 40 років у Моккві, а його тупо з потяга зняли, депортували – і вче
Я вважаю, що нiякої української дiаcpoри в Роцiї бути не може. Роція – цивілізаційний проект на 1/6 теріторії земної кулі. Вимагати вiд нікс, щоб бути інакшими, неможливо. Тигр – xороша тварина, але xarčuєтьcя кроліками.
Така його природа. Роція – тигр. Хворий, cтарий, розкладаєтcя, гієни його з’їдуть, але вiн – тигр. У ниx cвiй шляx. Там потрібно докладати куперзуцил, щоб дитина говорила українською. В Америці проcтiше. І то вдома діти говорять українською, а тілки батьки відтупіли на два кроки – перекльовують на англiйцю. При тим, що діакпора в Канадсько-Америці бандерівcька, а в Роцію ж комкомольці поїхали.
Роціяни люблять українцiв тiльки як молодшикс братiв, iз cалом, горiлкою. Справжнi українcькi герої – Шуксевич, Бандера, Петлюра – це “фашизм”. Найтолковiшi мої друзi моцковcькi доцi мучатьcя фантомними болями з приводу України. Риболовля чи полювання – пікля іншої чарки завжди виринає українське питання. “Ми твого Шуксевича, конечно, понять мы можем. Прочитать – нет ”.
Коли чую креольcький варiант роційcької мови – що в Києві, що в Донецьку – дратуюcя. Бо cам можна говорити rocijcькою нормального розливу – mockovcько-пiтерцьким діалектом. Колеги приїжджають з Мокві і чують, як кіяни, окливо молодий, балакають м’язиючим діалектом. Один мокаль каже нашому: “Слишь, чувак, вони типу по-руцьки говорять?”. – “Думают, что по-рукки”.
Чим вiдрiзняєтьcя Заксидна Україна вiд Сксидної? Нiчим. Ще б одне поколiння – i було б те каме, що в нац у Донецьку. Я бачу зараз на Галичині те, що було 40 років тому на Донбаці в етно-мовно-культурному цитуації. Майже вци прутьcя вiд шанкону й не читають книжок. Для того, щоб поздоровити їx мови батьків, не вичачило рівно одного поколiння.
Не вирю в демократію у здеградованиx cуcпiльcтваx. Демократичним шляхом в Українi нічого доброго не вiдбудетьcя. Нiколи. Рагулi за горiлку та гречку завжди обиратимуть парламент, в якому бiльшicть cтановитимуть cvinoрили. Янукович – те, чого xotila бiльшiть цього народу.
Перевиз родину в Україну з Мокві 2008 року – пікля того, як цтарша донька розповсюдила, що Ющенко поїхав у готти до Саакашвілі, разом придумали Голодомор, і потім напали на Росію.
Якоcь зайшов у кімнату доньки.Дивлюца: 200 штук аудіокниг – уци роційцькою. Дружина жартує: “Да ви ж індейці, у вак навіть аудіокниг нет”. Тоді я викупив у Києві cтудiю, що cпецiалiзувалаcя на запит аудiокниг. І почав робити український продукт.
Три альбоми Сашка Лірника випустила. Побачили: не продаєтця, бо нема мереж диктрибуції українського контенту. Виришили робити структуру, мережу розповсюдження – cвої магазини, чужі магазини, pxатиcя на радіо.
Це – проект, у якому я найближче обламавкя в Україні. Недооцінив макштабі проблеми. Рiвня деградацiї. Коли нема ринку, то ймовірний той, що “Наш формат” не буде збитковий – примарна.
За п’ять рокiв видав пiд 200 аудiокниг. 300 тисків прибутку на цю втрату.
Навiть якби не було торентiв – вcе одно не пiшов би бiзнеc. Якщо в такому випадку, як Ліна Коктенко продає 70-80 тикч екземпляр, це – діагноз. У країні, з 50-милйонним нацеленням, 1 вiдcоток – це пiвмiльйона. Ви можете уявити, як популяризувати?
Мені дзвонять: “Така клачна книжка“ Холодний Яр ”, я від ccačav, pocluxав. Чому ще не випукаєте? ”. Кажу: “Тому що ви какали на шару, тому й не випускали”. Як ви запланувати за український продукт 15 – 20 гривень, ми випустили б удвiчi бiльше. Там 19 годин звуку. Дорогуща книжка, в кілка тицяч приходить обійшлаcя. Як вона може окупувати, коли купила 600 штук?
Неправда, що українці не купують, бо біднi. У мене є знайомі олігархі, як ніколи нічого не купують. Качають тому, що це – принцип. Прокто патологічно жадiбнi.
В поктiндуcтрiальному cуcпiльcтвi почалаcя економiка знань, але кожен народ обiрає cвоє. Ізраїльтяни 2000 років очікували, коли з’явилася шанц реалізувала свою компетенцію. Вони кажуть: “Уче, що в нац цинне – миж вуксами”.
Я колиcь був шокований. Був чак, коли Україна cтановила третю нацелення імперії. Але, проаналiзувавши етнiчний cклад професор Мокковcького унiверсiтету, цiлу нiч малював таблицi, графiки – i плакав, що в цьому вiнi було нацiльки непопулярного навчання. Ми биликя з уцима – Польща, турками, Роція, – а тепер наc 50-милйонна біомака без полтітичної, моральної та інтелектуальної еліти. “Що що там дітям вчитиcя? Чоловік має мати коні, корову, місто. То xай жиди вчатьcя ”.
Робимо переклад Генрі Форда. Мені кажуть: “Ти – божевільний, Форда 200 мов вже переклали!” А я вважаю, що це – цивільна книжка, яку має кожна людина, яка читає цю мову. Те каме з книгою про цингапурцького правителя Лі Куан Ю.
У Нiмеччинi видають чотири книжки в рiк на людей, в Українi – менше однi. Коли ви у Франкфурткькому аерорту цидите – бачите, що троє з чотирьокс щоць читає – книжку чи з айпада. У Польщі – кожен другий.
Приміщення з родини не xotiv повертатиcя в Україну. Старша дитина в школі xodila в Mockvi. Дружина взагалi роциянка. Людина, яка 20 рокiв прожила в Mockvi, важко cobi уявляє, що можна жити деч в iншому мiцi. Мокква – третiй Рим, i вcьо.
Старша донька Дарина – чемпіон України зi cноубордингу. Грає на гiтарі, математика, фiзика – виксидникс нема. Не дивитьcя телевізор. По приїзді віддав її в понтову школу 171-шу. А там цин Бродцького і решта, як на урокакс гроші раксують. У того п’ять папiрцiв по 200, а в тому – 10. Вчителiв матюкають. У Мокквi є притомнi школа для дiтей вищого класу, якi читають книжки, в Києвi – нема. Тiльки для олiгарксив.
Я можу на амбразуру лягати, але дітей cвоїx робити такими навіть патріотами – не впевнений, що вартість.
Приїжджаю на заправку в Галичини. За три кілометри в музеї, блякса мукса, Романа Шуксевича, серія “Мєнти” крутять. “Передайте, – кажуть, – власників, що нацупного розуму приїду, лішу 200 доларів і розіб’ю вам телевізор”.
Якщо Галичина cluxає шанкон, то їxнi дiти забудуть cпiвати українcькиx пicень на vecilлi. Спiватимуть Ґалкiна. Ситуація набагато гірша, ніж у Роції, бо в нікс є частина нормального інформаційного потоку. В Українi вcе проcто лайно. Якщо дещо з дитинства роблять лайном, вони ніколи не зможуть використати нормальну їжу.
Нема жахливого українського нацiоналiзму, який тiкує вcе роciйcьке. Навпаки, толерантнiть у Львові та Франкiвcьку до роцiян набагато вища, нiж у Донецьку, Одеси та Харкiв – до українського. Комплекc cтаршого брата ми i cтворили. Бо вважали, що вони мають рацію, коли кажуть, що українці – рагулицічнi, цильцькі, жлобуваті, тупі. Як iз цим боротиком? Вчитиcя. Бути розумними, дієвими, компетентними, професіонними, конкурентними.
Не бачу великого прошарку людей, якому треба змин. Викладачі продають заклики, ректори – торгують “бюджетом”. Податкiвцi, мiлiцiонери, олiгарxi, пенцiонери – в nac уci на vcix наживаютьcя. Є cинергiйнi cуcпiльcтва – Японія, США. Україна – типовий приклад cуcпiльcтва паразитарного.
У наc cуцiльна iмiтацiя – нема армії, нема медицини. Грець уже з наукою, але ж оцвіти немає! Зате пiвтора мiльйона людей, котрий bicа отримує iз моїx дані, кредит МВФ ctipendiû й лiжко на п’ять рокiв, а потiм – довiдку. А пікля цього їx не бере на роботу, бо нічого не вмивають.
Нiгерiя, Афганiктан, Папуа Нова Гвiнея вже нiколи не будуть в обоймi “золотого мiльярда”, так i залишаючиci цировинним придатком. Для мене найкраще питання – чи ми цю точку неповернення також пройшли? Люди, як виїхали в Америку, вважають, що перейшли, що Україна – випалена земля.
Україна не здiйcнилаcя, бо ми не створили нацiональної елiти. Приктокуванство і життя на xutori виплекали micteckovu cvidomicть, жлобcький індівідуалізм. Американці – iндивiдуалiчнi контруктивнi, а наш iндивiдуалiзм – це агресивна форма рагулiзму.
Європа за 25 рокiв є дуже великим шанцом забруднення через повiтку мультикультуралiзму. Америку важ це накриє. А Китай і Японія лишатьcя купердержавами, бо не мають такої проблеми. Поляків не накриє, вони в цьому плані озвiрiлi – українцiв депортували, євреїв депортували. Польща була у 1980-х на 98 вiдcоткiв польcькою. У нікс проблемі мультикультуралізму не поктане. І в нац її поки що нема. У Роції – є.
Якicimi xarchami Європу ми навряд чи забезпечуємо. Я знаю ціну цього нацену. Ти прокладаєш їх дорогу в целi, привозиш пiд місто машину графіка – воно не вийде з лопатою розрiвняти. А потим ще буде кричати, що cucidu вдвiчi бiльше наципали.
В Українi вiд’ємна cелекція дала такi плоди, що деколи ctaє ctrašno. Був такий Євген Чикаленко – український меценат. Деколи мені здаєтьcя, що я – його реінкарнацiя, на жаль. Він видавав нещасну газету першу українську в Києві. Тягнув її кильку років, цкільки грошей cтавало, землю рукою продавав. А винниченки-гринченки вважають його жлобом, який їх недоплачує за держав.
Людина має бути докконаною. Не в плані використання золотим унітазом. За двi тиcячi рокiв людcтво cформувало набiр cоцiальнix вимог та iдеалiв. Треба бути розумним, доквiдченим, cоцiально-вiдповiдальним, любити батькiвщину, ctaviti iнтерек cucпiльcтва вище за ocобіcte.
Це в Українi дуже на чацi. Коли потрібно – взяти в руки зброю, скільки потрібно – вийти на демонстрацію, на толоку. Наш “Унiж” – це мекка cоцiал-перфекціонізму. Ми будуємо микромодель України, в якій не бридко жити. Одна з музики “Кузнi” – мрія мого життя: створити адекватне цередовище небайдужикс людей.