Друзі, не вірю! Не думав що таке колись писатиму… Сьогодні стало відомо про загибель на війні друга мого дитинства Ігоря Христана (Боднаря). І знову Ігор. Який жаль!
Можливо не всі його знають, бо великий період часу він прожив у Коломиї. Але всі чули про легендарного фірмана Чінька, чоловіка неймовірної доброти, чиї коні мало що не говорили. Він жив у горішньому куті, де власне я виріс. Дідо, Ігоря, Царство йому Небесне, віддав би все що мав навіть не своїм дітям і страшенно любив онуків. Як шкода, що я не запам’ятав його філософські історії, які він нам розказував.
Я не знаю що навіть сказати… Звісно ніхто не ідеальний, за всіх не можу розписатись, але для мене він справді був Героєм ще задовго до того, як піти в армію. Ми малі були… Скліьки ми лише провели із ним воєн із хлопцями з Ланчина, що жили через Слубушницю в Лазах, скільки ми каміння перекидали один Бог знає… І він завджи був одним із найсміливіших. Але так само швидко як оголошували війну, так і мирились. Скільки разів ми організували із ним одну із найбільших ватр на Петра, то був цілий ритуал… Колядували, сіяли… Скільки разів на наше прохання він розказував історі про те, яким є життя у місті, бо дехто із нас і зовсім ніколи не видів того міста… А як ми вчили його “СІ-кати” по-сажовецьки… І він поки не звик так смішно говорив, ні по-сажовецьки, ні по коломийськи. І головне ніколи не проявляв зверхність та не дозволяв себе жаліти. Дякую Тобі, Ігор, за все!
Якщо ви теж знали Ігоря напишіть, будь ласка коротенький спогад, щоб наш Герой не був забутий.
Якось так… Більше інформації із цього приводу повідомимо згодом.
Висловлю від імені саджавчан щирі співчуття рідним воїна.
Вічна пам’ять Тобі наш Герою!
