“Это было, было…”: Як виглядали убогі квартири громадян СРСР (фото, відео)

В СРСР існувала концепція так званого однокімнатного заселення. Окрему сім’ю заселяли в одну з кімнат квартири, а кухня була спільною. Щоб отримати окрему квартиру, потрібно було бути, наприклад, частиною радянської номенклатури, а звичайні громадяни тулилися цілими сім’ями по 2-5 осіб в одній кімнаті, пише у своєму блозі Максим Мирович, передають Патріоти України.

У хрущовські часи вживалося гасло “окремій сім’ї – окрему квартиру”, але грошей на нормальні квартири в радянської держави не було. Тому масово почали будуватися “хрущовки” мікроскопічної площі. Уся квартира з парою кімнат, кухнею, санвузлом і вітальнею дорівнювала площі однієї кімнати в дореволюційному будинку.

Головна відмінність мікроскопічних радянських квартир – це повна відсутність будь-якого поділу простору. Не було окремих віталень і спалень. Кімнати просто заставляли ліжками по всіх кутках, і максимум що в них ще могло бути – це пара окремо розташованих платтяних шаф і якась невелика поличка для книг.

Життя в такій тісноті не дозволяло думати про особистий простір, бо його фізично не було. Якщо в сім’ї дитина-школяр, то йому міг належати письмовий стіл. А якщо батько-інженер, то мав особистий простір вночі на кухні, коли займався кресленням. В таких квартирах не було ніякої приватності. Життя проходило на очах в інших. Особистих шаф та іншого такого теж не було.

Відсутність приватності відображалася на сімейних розмовах. Стіни в панельних будинках тих часів були тонкими й через них чути все. Через відсутність окремих кімнат та робочих кабінетів студенти часто засиджувалися в бібліотеках. Саме через “життя на загал” саморозвиток людини довго не рушав з місця.

Крім цього, є ще риса, яка характерна для жителів радянських квартир – це звичка жити в злиднях і задовольнятися малим. Наприклад, в СРСР вважалося нормою “доношування” речей молодшим братом за старшим. Вважалося нормою харчуватися найпростішими продуктами типу зварених на 3 дні для всіх супів і хліба з маслом. У радянського суспільства не було багато прикладів успішних людей, які б, можливо, стимулювали їх до розвитку.