Ось саме так червоні комісари та російські «переселенці» й почували себе на нашій землі, вимореній Голодомором, репресіями та масовими розстрілами у ХХ ст.
Інший генотип людей, який насаджувався українцям разом зі страшними Голодоморами. Замість мешканців України, нашу територію намагалися заселити зовсім іншими людьми, тими що знищували нашу державність протягом сотень років.
Інший генотип з’являвся там, де в порожні хати закатованих і закопаних в землю українців заселялися росіяни, з абсолютно іншими традиціями, національними рисами, розумінням державного устрою та вірою в «московського царя».
Так, вже ми отримали Донбас і навіть зараз велику кількість людей, які м’яко кажучи не бачать себе поруч з Україною, для яких ця країна, ця мова, це бажання свободи та гідності чуже.
В державі п’ята колона длсі нав‘язує питання роз‘єднання країни, намагання вбити клин «важливості» відносин з державою-агресором, замість НАТО, ЄС, УПА, мови, ідеології, міжнародного права, європейських цінностей. Така політика є ланцюжком трагічних подій 1921-1924 рр., 1932-1933 рр., 1937 р., 1939 р., масового знищення українських цінностей аж 1991 року.
І лише постійна та непорушна проукраїнська державна політика може за декілька поколінь переламати ситуацію на користь України.
На жаль, сьогодні знов ламаються підвалини того, що мало б вирвати країни з пазурів «русского міра». Знову все гучніше постає питання повернення в геополітичну вісь азійської Росії, розмови про «компроміси», здачу території, федералізацію.
Подивіться сьогодні у вічі правді та пам‘яті мільйонів закатованих російсько-радянським режимом. Чи маємо ми право на помилку та повернення України в лоно «русского міра»? Не маємо! і хоча б ця пам’ять невинно закатованих має рухати країну далеко геть від Москви.