У цьому році прикарпатському мольфару, уродженцю с. Верхній Ясенів Верховинського району Михайлу Нечаю могло б виповнитись 91 рок. Михайло Михайлович загинув у 2011 році.
Останнє інтерв’ю мольфара було записано ще в 2009 році в якому Нечай розповідь про те, яку родову карму не має на себе український народ і чому наш народ так страждає і бідує.
“Чому наш народ бідує? Ми родову карму несемо за великого зв’язку християнина Володимира Великого, який був створений язичником у Київській Русі та народом якого був язичницьким.
Але вподобав він дочку грецького царя і попросив її руки. А грецький цар пропонував йому прийняти християнство. І він там прийняв це християнство і потім, коли приїхав на Київську Русь, на Дніпрі почав освячувати у християнстві своїх народів.
І котрі відмовлялися приймати нову релігію, вказуючи воїнам голови їх відрубувати. І голови так падали від тулубів, як гарбузи. І Дніпро багряніло кров’ю свого народу. І за це Господь його тяжко покарав ”, – говорив Нечай.
“Починаючи від дітей Володимира Великого і до наших днів, ми не знаємо її. Ми ще її не спокутували і тому бідуємо. Чому наша держава така велика і багата, а ми все купуємо і випрошуємо, як ті старці?
Це не винні ті люди, які стають над нами, це не винні ті, які катують нас, які обманюють. Це ми винні, бо кару несемо за те, що патріоти-язичники, які з матеріальними молоками затверджували себе віру, не могли випромінювати вірі попередників своїх.
А язичницька релігія – це є природа, а природа – це ми. І як я її порушуємо, то і себе повідомляємо. І вони поклонялись своїм богам і природою своєї: сонцю, місяцю, зорям, вогню, воді, повітрю і землям.
А земля – наша мати. Вона нам все дала, що нам потрібно для існування і назад нам до себе. Чи ви б у повітрі помирали, чи ви у воді б потопали, чи на суші гинули, щоб ваше тіло було до землі падати ”, – підсумував Михайло Нечай.