В цьому році вперше після продажу «Криворіжсталі» у 2005 році в Україні може стартувати велика приватизація. За прозорими правилами, на відкритих онлайн-аукціонах і за принципом «все знають всі», коли потенційні учасники мають повну інформацію про об’єкт.
Фонд держмайна налагодив максимально ефективний механізм при малої приватизації, яка в минулому році принесла до бюджету близько 3 млрд грн замість очікуваних 400 млн. У 2021 році з урахуванням розблокування Верховною Радою великої приватизації очікується збільшити надходження від приватизації до 12 млрд грн.
Незважаючи на це, процес приватизації супроводжується опором тих, хто звик збагачуватися на неефективному управлінні державними активами. В результаті народжуються десятки міфів, якими маніпулюють, в тому числі і на вищих щаблях влади, щоб зберегти статус-кво. Розвінчуємо найпопулярніші з них.
Міф 1: Держпідприємства продають за безцінь
Стартова ціна об’єктів встановлюється на рівні балансової вартості. Однак в процесі аукціону вона може зростати до тієї суми, яку реально готовий заплатити ринок. Оскільки аукціон відбувається онлайн, а умови і правила є прозорими, продати актив на невигідних для держави умовах неможливо.
Повне розкриття інформації про об’єкти та умови аукціонів і прозорі умови участі в них сприяють залученню максимальної кількості учасників, що посилює конкуренцію і зростання ціни.
Яскравим прикладом є готель «Дніпро», який приватизували в середині липня минулого року за більш ніж 1,1 млрд грн.
Балансова вартість активу була 80,9 мільйона грн. В ході торгів, на яких змагалися 29 учасників, ціна виросла більш ніж в 13 разів.
Незважаючи на те, що чотиризірковий готель «Дніпро» в центрі Києва приносив близько 100 тис. Грн прибутку на рік (близько 8,3 тис. Грн на місяць), він повинен працювати 3968 років, щоб заробити таку суму.
Звичайно, не всі активи настільки привабливі для інвесторів, але в будь-якому випадку ціна їх продажу не може бути нижчою за ринкову.
Фото: Успіхи малої приватизації
Міф 2: У власності держави підприємства принесуть більше грошей до бюджету
Зараз у власності держави – близько 3600 об’єктів. З цього переліку вже понад тисячу можна тільки ліквідувати, адже їх вартість менше боргів і інших зобов’язань. І кількість таких об’єктів з часом тільки зростає.
Сукупна балансова вартість активів державних підприємств становить 760 млрд грн. За рік ці активи принесли державі лише 1 млрд чистого прибутку.
Нормальна цільова рентабельність активу в комерційному секторі – 10%. Отже, ціна неефективного державного управління – 75 млрд грн на рік.
Середнє зростання вартості активів в ході аукціонів більше 60%. В окремих випадках вартість активу може зрости більш ніж в 10 разів. При таких умовах, тільки на етапі продажу держава могла б отримати колосальну суму в бюджет.
Після приватизації новий власник додатково інвестує 4-6 грн в модернізацію на кожну гривню, від суми продажу об’єкта, створення нових робочих місць і платить податки. У зв’язку із зростанням обсягів виробництва тільки сума податків може бути вище прибутку при неефективному державному управлінні.
Фото: Органи управління
Міф 3: Нові власники будуть звільняти працівників
Постприватизаційні умови містять норми захисту прав робітників. Закон про приватизацію прямо забороняє скорочення персоналу протягом шести місяців після переходу компанії до нового власника.
Крім того, в пост-приватизаційних умовах прописано, що після приватизації важливих для інфраструктури та населення об’єктів нові власники не можуть змінювати профіль підприємства.
Відповідно, інвестору знадобляться кадри такого ж профілю. Жоден приватний власник не буде зацікавлений у зменшенні обсягів виробництва, а отже вкладати кошти в модернізацію і створення нових робочих місць.
Ще одним бонусом для працівників держпідприємств є те, що закон зобов’язує прописувати в договорах купівлі-продажу питання погашення боргів із зарплати та забезпечення соцгарантій.
До того ж, зарплати в приватному секторі зазвичай приблизно на 30% вище, ніж на держпідприємствах.
Міф 4: Аукціон організовують під конкретних покупців, актив придбають олігархи
Приватизація проводиться через прозорий і відкритий аукціон, де єдиним критерієм перемоги є найвища ціна за об’єкт.
Для того щоб участь в аукціоні не приймали тільки «свої», на сайті ФДМУ є перелік і карта об’єктів під приватизацію, характеристика кожного з них, дата аукціону і стартова ціна. Все майно так само просто впорядкувати за категоріями, як в інтернет-магазині.
У віртуальних кімнатах даних після реєстрації можна отримати доступ до максимально широкого переліку документів по підприємствам, виставленим на продаж. Зазвичай там публікуються установчі, дозвільні, організаційні, операційні, кадрові, претензійно-позовні та правовстановлюючі документи, фінансова звітність та укладені договори.
Раніше інформація про аукціони і об’єктах приватизації у вигляді оголошень публікувалася в газеті « Відомості приватизації » тиражем в кілька сотень примірників. Потенційним учасникам було складно отримати інформацію не тільки про дату торгів, а й про сам об’єкт, що значно звужувало конкуренцію. До того ж, аукціон проходив публічно, а походження коштів переможця ніхто не перевіряв.
Зараз переможцю аукціону можуть відмовити на етапі перевірки, наприклад, якщо він приховує свої доходи в офшорних зонах. Крім того, перевіряються можливі зв’язки переможця з державою-агресором – Російською Федерацією.
Законність походження коштів контролює міжнародна організація FATF. Всім, хто зареєстрований в юрисдикціях, які не співпрацюють з FATF, заборонено брати участь в аукціонах. Крім того, в цей перелік входять ті, хто включений в санкційні списки, і пов’язані з ними особи.
Фото: Стандарти приватизації
Всі аукціони відбуваються онлайн за прозорими правилами. До початку аукціону ніхто не знає ні про кількість зареєстрованих учасників, ні про початкових цінових пропозиціях, які вони роблять. А інформація про осіб учасників розкривається тільки після завершення онлайн-аукціонів.
Міф 5: Іноземці придбають держпідприємства і закриють їх
На сьогоднішній день більше 90% переможців приватизаційних аукціонів – українці. У ринкових умовах для держави повинна бути важлива не країна походження власника, а економічна активність підприємства і сплачені податки.
Жоден інвестор, який заплатив реальну ціну за актив, не зацікавлений в їх закритті або неефективну роботу. Покупець зацікавлений повернути інвестиції та отримувати прибуток в довгостроковій перспективі. Відповідно, інвестор буде вкладати в модернізацію обладнання, нарощування обсягів виробництва або створення нових напрямків, а не закривати виробництво.
За кордоном поширені випадки, коли великі компанії поглинають менших конкурентів. Після цього бренд поглиненої компанії часто зникає з публічного простору. Наприклад, Apple за всю історію викупила і поглинула більше 40 інших компаній.
Українським державним компаніям таке прикре самогубство не загрожує. Вони не можуть конкурувати з розвиненими іноземними компаніями. Навпаки, придбання українських активів іноземцями могло б бути поштовхом для розвитку, адже мова йде не тільки про фінансові інвестиції, а й технологіях.
Подальша модернізація підприємства, закупівля нового обладнання, нарощування обсягів виробництва, створення нових напрямків виробництва – це все прямі іноземні інвестиції. За підрахунками експертів, кожен ₴ 1 млрд інвестицій через три роки сумарно приносить ₴ 3,7 млрд ВВП.
Міф 6: Держава продає стратегічні підприємства
Приватизація стратегічних підприємств заборонена законом. Під приватизацію підпадають виключно непрофільні активи, які не потрібні державі для виконання оборонної чи соціальну функцію.
Наприклад, багато маніпуляції з приводу того, що держава нібито розпродає стратегічне, були пов’язані з підготовкою до приватизації ОГХК, яка займається видобутком титанових руд.
У світі більшість компаній, що займаються видобутком титанових руд, знаходяться в приватній власності, за винятком ОГХК і деяких компаній з Китаю. Дефіциту цієї сировини немає ні в Україні, ні в світі, а для внутрішнього ринку потрібно значно менше титанових руд, ніж видобуває ОГХК.
У той же час через неефективне управління і корупції держава щорічно недоотримувала сотні мільйонів гривень. Наприклад, в минулому році після переходу в управління Фонду держмайна компанія отримала 600 млн грн прибутку. Попередні два роки вона отримувала близько 100 млн грн.
Міф 7: Приватизація не на часі
Кожен день роботи держпідприємств під неефективним управлінням призводить до втрат з держбюджету. Якщо користуватися ринковими розрахунками, наведеними вище, при таких умовах держава щодня втрачає більше 200 млн грн.
Приватизація – один з ефективних механізмів подолання корупції. В одному зі звітів Національного антикорупційного бюро України говориться, що масштаб схем, пов’язаних з розкраданням майна і коштів на держпідприємствах, тільки в 2019 році становить 18 млрд грн.
Міф про те, що приватизація не на часі, активно використовують зацікавлені в подальшому руйнуванні активів і отриманні незаконної вигоди за рахунок держави і платників податків.
Таким шляхом йдуть більшість розвинених країн. Наприклад, в Польщі за станом на 1990 рік було близько 8500 державних підприємств, сьогодні їх близько 40.
замість висновку
Незважаючи на те, що сотні об’єктів не тільки не приносять державі прибутку, а й витягають гроші на утримання, кращий варіант – продати тим, хто зможе зробити ефективний бізнес.
Виставлені на продаж підприємства щорічно приносять державі близько 1 мільярда гривень прибутку. У разі приватизації, навіть за умови продажу за балансовою вартістю, вони могли б принести одноразово мінімум 760 млрд грн. Незважаючи на те, що вартість активу в середньому зростає на 60%, ця сума може збільшитися до 1,2 трлн грн (43 млрд дол.) Приватизація могла б принести державі значно більше, ніж будь-які кредити МВФ.
Кумулятивний ефект від цього буде значно більше, адже, за статистикою, на кожну гривню вартості майна нові власники вкладають до 6 грн в модернізацію, створюючи робочі місця, сплачуючи податки та генеруючи більше доданої вартості.